Цитати Лесі Українки

Переходьте на потрібний розділ

Вислови про життя

Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмира…
«Лісова пісня»
Солодка хвала від ворога на полі бою, та не в полоні!
Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі.
Тоненька смужка брехню від правди ділить у минулім, а в прийдешньому нема вже й смужки.
..Чия сила, того й воля. На чиєму возі їдеш, того й пісню співаєш.
Хто по неволі согрішив, той чистий.

Тільки зрада шлюб християнський розлучити може. А справжній – тільки смерть.
Я не завжди розумію, за що і чому я кого люблю… Не знаю і, скажу правду, знати не намагаюся. Люблю і все. Любов абсолютної справедливості не знає, але в цьому її вища справедливість…
Як може бути, щоб тіла ходили вкупі, але душі двома шляхами й врозтіч?
Коли дивлюсь глибоко в любі очі,
в душі цвітуть якісь квітки урочі.
«Коли дивлюсь глибоко в любі очі»
Хтось когось дуже любить.
«Лист до О.Кобилянської»
Хто любить, той уподобитись може до любого і тілом, і душею.
«Оргія»

Тепер можна у нас почути фразу: «Говорить по-нашому» – се вже ценз! А послухати часом, що тільки він говорить по-нашому, то, може б, краще, він говорив по-китайськи.
У нас велика біда, що багато людей думають, що досить говорити по-українськи, щоб мати право на назву патріота, робітника на рідній ниві, чоловіка з певними переконаннями… Така легкість репутації приманює многих.
Слово – то мудрості промінь,
слово – то думка людська.
Поетична мова – це найприродніша мова.
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
Слово, моя ти єдиная зброє!..

Не журись, коли недоля В край чужий тебе закине! Рідний край у тебе в серці, Поки спогад ще не гине.
Та хоч би і крила мені солов’їні,
І воля своя, –
Я б не лишила тебе в самотині,
Країно моя!
«Співець»
Трудно навіть розказати, Що за лихо стала в краю, Люди мучились, як в пеклі, Пан втішався, як у раю.
«Давня казка»
Я в серці маю те, що не вмира…
Будь проклята кров ледача, не за рідний край пролита.
«Мрії»
І доки рідний край Єгиптом буде? Коли новий загине Вавилон?
«І ти колись боролась, мов Ізраїль»

Вода боронить від огню живого,
Згорілу ж хату дарма поливати.
Терпіть кайдани – то всесвітський сором, забуть їх, не розбивши, – гірший стид.
З рук смерті люди дістають безсмертя.
«Слово, чому ти не твердая кри́ця?»
Сором мовчки гинути й страждати,
Як маєм у руках хоч заржавілий меч.
Краса – змагання до досконалості.
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
«Давня казка»

або посиланням