Цитати українських письменників

Хiба коли-небудь була дружба помiж скупими?

Дуже правильно сказано: той, хто не має ворогiв, не має також і друзiв.

Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?

Премилосердніше єство усім без вибору душам відкрило шлях до щастя…

«Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті»

Похибки друзiв ми повиннi вмiти виправляти або зносити, коли вони не серйознi.

Схильнiсть до дружби нi куплею, нi проханням, нi насиллям не досягається…

У кожного своя пустеля і свої міражі.

У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна.

Мені обридли конфесії з полiтичним підтекстом. Московський патріархат, київський патріархат. Один всія України, і другий всія України. В очах двоїться – хто ж із них усіїший?

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава…

І все на світі треба пережити, бо кожен фініш — це по суті старт. І наперед не треба вopожити, і за минулим плaкати не варт…

А я вже думав одружитись, і веселитися, і жить, людей і Господа хвалить…

«Варнак»

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!

«До Основ’яненка»

Нема на світі України, Немає другого Дніпра.

…треба любити й пишатись найкращою своєю матір’ю. І я, яко син її великого сімейства, служу, якщо не ради добра для нього явного, то, принаймні, для слави імені України.

Єсть на світі доля,
А хто її знає?
Єсть на світі воля,
А хто її має?

Багатий не знає ні приязні, ні любові.

Не журись, коли недоля В край чужий тебе закине! Рідний край у тебе в серці, Поки спогад ще не гине.

Трудно навіть розказати, Що за лихо стала в краю, Люди мучились, як в пеклі, Пан втішався, як у раю.

«Давня казка»

Та хоч би і крила мені солов’їні,
І воля своя, –
Я б не лишила тебе в самотині,
Країно моя!

«Співець»

Тільки зрада шлюб християнський розлучити може. А справжній – тільки смерть.

Тепер можна у нас почути фразу: «Говорить по-нашому» – се вже ценз! А послухати часом, що тільки він говорить по-нашому, то, може б, краще, він говорив по-китайськи.

Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмира…

«Лісова пісня»